Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» icon

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький»





назваУкраїнська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький»
не друкувався
Дата конвертації02.06.2013
Розмір461.8 Kb.
ТипДокументы
Українська проза 70-90-х років ХІХ ст.

Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки і матушки», «Князь Єремія Вишневецький»

  1. Коли були написані, де вперше були опубліковані рекомендовані твори?

  • «Причепа»:

Роман вперше надруковано у журналі «Правда» з 1896 рік (№14-46) у Львові під псевдонімом І.Нечуй. Початок повісті редагувався П.Кулішем. Цей рік також є роком написання роману. На Надніпрянській Україні його було вперше опубліковано лише у 1901 р. після змагань з царською цензурою.

  • «Старосвітські батюшки і матушки»:

Твір був написаний у 1880р., про що свідчать листи до О. Кониського і П. Житецького. Уперше роман було надруковано в перекладі на російську мову із збереженням мови оригіналу в діалогах з підзаголовком «Повесть из быта украинского духовенства 20-х годов ХІХ в.» в журналі «Киевская старина», 1884, № 1,5,6,8,12; 1885, № 1,8,9,11.

1885 р. Вийшла окремо книжкою-відбитком публікацій «Киевской старины».

Українською мовою твір уперше надруковано в журналі «Зоря», 1888, № 1-24.

  • «Князь Єремія Вишневецький»:

Роман був написаний в 1897 р. В Києві, але за життя автора не друкувався. Перша публікація припадає на 1932 р. (Харків). У 1966 р. вийшло 10-томне видання творів Івана Нечуй-Левицького, до якого також входив роман «Князь Єремія Вишневецький».


  1. Сформулюйте тему кожного із рекомендованих творів.

  • «Причепа»:

зображення життя українців в умовах обляшення.

  • «Старосвітські батюшки і матушки»:

зображення побуту українського духовенства 20-х років ХІХ ст.

  • «Князь Єремія Вишневецький»:

показ життя українців у XVII ст. крізь призму життя князя Єремії Вишневецького.


  1. Поясніть назву кожного із рекомендованих творів.

«Причепа». Звернемо увагу на семантику слова «причепа». Це людина, що відчайдушно за щось чіпляється, тримається якогось визначеного типу життя, якихось правил або когось. Якщо цю семантику проектувати на зміст твору, можна стверджувати, що Ясь відчайдушно тримається за мрію піднятися по карєрній драбині, Ганя не може розпрощатися зі своїм простим життям, коли вона все робила самотужки, Зося вчепилася за думку, що вона вічно молода і приваблива і т. д.

«Старосвітські батюшки і матушки». Назва вказує на старосвітський спосіб життя головних персонажів, які ніяк не можуть відійти від старого способу життя, який зараз уже не актуальний.

«Князь Єремія Вишневецький». Твір отримав назву за іменем головного персонажа, життя якого описується від початку до самого кінця. У назві є вказівка і на соціальний статус Єремії (князь), і на його походження (Вишневецький).

Окремо поясніть смисл слів «старосвітських», «старосвіччина».

Старосвітський – 1) який дотримується старих поглядів, звичок, правил.

2) який був поширений, прийнятий у старі часи, старовинний. Зроблений за старою модою, який вийшов з моди; старовинний, старомодний, не сучасний. Який не відповідає сучасним вимогам, який з плином часу втратив своє значення, застарілий.

Старосвітщина – 1) колишні, давно минулі часи.

2) звичаї, порядки події давніх часів. Те, що було створено у давні часи й існує від тих часів.

Назвіть три твори українських і три твори зарубіжних авторів, у яких описується старосвітський спосіб життя.

Старосвітський спосіб життя описується у таких українських авторів: А.Свидницький «Люборацькі», Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик», «Маруся». Щодо творів зарубіжних авторів, то до таких можна віднести «Мертві душі» та «Старосвітські поміщики» М.Гоголя, «Пікову даму» О. Пушкіна.

Чи відповідають персонажі І. Нечуя-Левицького визначенню їх як старосвітських?

Назвіть три твори українських авторів, тематично подібних до «Причепи».

Подімними до причепи є твори Івана Нечуя-Левицького «Над Чорним морем» (як і в «Причепі» в романні наявні дві паралельні лінії, що розвиваються протягом всього твору), «Кайдашева сім’я» (в обох творах відображені стосунки батьків і дітей, їх життя в одному помешканні і пошук спільної мови), «Хмари» (у цьому романі також маємо справу з двома поколіннями, там також вирішуються питання вибору супутника у шлюбі, збереження честі та гідності).

Назвіть пять історичних романів, написаних українськими авторами в ХІХст.:

М.Старицький «Богдан Хмельницький» ;

П.Куліш «Чорна рада»;

І.Нечуй-Левицький «Гетьман Іван Виговський»;

Д.Мордовець «Сагайдачний»;

Іван Франко «Заха Беркут».

пять історичних романів, напсаних українськими авторами в ХХст.:

П.Загребельний «Роксолана»;

П.Панч «Гомоніла Україна»;

Р.Іванчук «Мальви»;

Тулуб «Людолови»;

В.Шевчук «Під вічним небом».

пять історичних романів, написаних зарубіжними авторами (хронологія на вибір):

«Айвенго», «Роб Рой» - В.Скот;

«Три мушкетери» А.Дюма;

Трилогія Г.Сенкевича «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Влодийовський».


  1. Визначте й обґрунтуйте жанр кожного із рекомендованих творів.

Всі рекомендовані твори – романи за жанром, оскільки:

  • епічні;

  • мають великий обсяг (300 сторінок і більше);

  • охоплюється велике коло проблем (соціальні, побутові, психологічні);

  • дія твору охоплює великий проміжок часу («Причепа» - близько 4 років, «Старосвітські батюшки і матушки» - близько 40 років, «Князь Єремія Вишневецький» - 20 років);

  • наявні вставні епізоди (ретросрпекції в історію Лемішківського роду – «Причепа», жахливі видіння Єремії – «Князь Єремія Вишневецький»);

  • розкривається історія формування характерів ( історія роду Лемішків, Серединського, змалювання дитинства Єремії);

  • наявні кілька сюжетних ліній ( лінія кохання і лінія боротьби в «Князі Єремії Вишневецькому», по дві сімейні лінії в «Причепі» і «Старосвітських ...»).




  1. Визначте й обґрунтуйте жанрову форму кожного із рекомендованих творів.

«Причепа» - соціально-психологічний роман. Соціальну площину бачимо на прикладі намагання Серединського пробитись у «вищий світ», на прикладі ставлення до наймитів сім’ями Серединських і Лемішківських. Психологічний рівень показаний роздумами Яся і Зосі про їхню зраду, стражданнями Гані, деградацією Яся.

«Старосвітські батюшки і матушки» - соціально-побутовий роман. Побутовість роману виявляється у зображенні побуту двох родин напротязі всього твору, показу плину життя духовенства ХІХ ст. Визначаємо роман ще й соціальним тому, що автор зображує стосунки між духовенством і селянами, між сільськими священниками і вищими інстанціями, опис «нових часів».

«Князь Єремія Вишневецький» - історичний роман-хроніка. Роман називаємо історичним, тому що автор достовірно описує минуле України, використовуючи правдиві факти та дати. Хронікальність роману виявляється у описі життя Єремії Вишневецького від народження аж до самої смерті.

  1. Визначте й обґрунтуйте тип сюжету кожного із рекомендованих творів, назвіть сюжетні лінії в кожному з рекомендованих творів.

«Причепа». Тип сюжету – мішаний, бо наявні ретроспекції в минуле, історії родів Серединського і Лемішковського. Виділяємо дві найголовніші сюжетні лінії, навколо яких групуються всі другорядні персонажі і відбуваються події: родина Лемішковських та родина Серединських. Ці лінії спочатку йдуть паралельно, але у визначений час починають переплітатися.

«Старосвітські батюшки і матушки». Тип сюжету – мішаний, оскільки поєднує в собі причинково-наслідковий і хронікальний хід подій. Виділяємо дві найголвніші сюжетні лінії: родина Моссаковських і родина Балабухів. Лінії починають переплітатися від самого початку.

«Князь Єремія Вишневецький». Роман має мішаний тип сюжету, на що нам вказують ретроспекції (дитинство Єремії) та видіння, марення Єремії. В романі можна виділити дві сюжетні лінії: особисту (стосунки Єремії з Гризельдою і Тдозею) і боротьби (воєнні заходи, стосунки з шляхтою).

В межах кожного рекомендованого роману можна виділити ще кілька другорядних сюжетних лінйі, але вони будуть все одно розгалуженням головних.


  1. Визначте й обґрунтуйте тип конфлікту кожного із рекомендованих творів, чи вичерпується він?

«Причепа». Тип конфлікту – мішаний, тобто є синтезом внутрішньо-психологічного (стосунки в середині подружжя) і зовнішньо-подієвого (між бідними і багатими).

«Старосвітські батюшки і матушки». Тип конфлікту – мішаний, поєднує в собі внутрішньо-психологічний (стосунки між родинами, стосунки між членами подружжя) і зовнішньо-подієвий (між духовенством і селянами, між духовенством і вищими інстанціями) .

«Князь Єремія Вишневецький». Роман має мішаний тип конфлікту – сукупність зовнішньо-подієвого (між козаками і поляками) і внутрішньо-психологічного (думки і плани Єремії).

В усіх рекомендованих творах конфлікт вичерпується на сюжетному рівні (смерть Єремії, смерть Гані та її сина, установлення спокійного життя в сімях Балабухів і Моссаковських), але залишається відкритим на проблемному.


  1. За текстом «Причепи» визначте де, коли відбувається дія, скільки років вона триває, прокоментуйте:

Дія у творі починається після другої Пречистої в с. Нестеринцях. Протягом всього твору вона переміщається (с.Нестеринці – Кушнірівка – Камяне – Київ – Тхорівка), але здебільшого не виходить за межі Волині. Твір насичений ретроспекціями (дитинство Гані, історія роду Серединських, Лемішківських тощо), але цей проміжок часу до дії не входить. Отже, дія твору триває від одруження Яся і Гані до смерті Гані – близько 4 років.


  • Прокоментуйте портрет, вдачу, родинне життя о. Хведора та о. Мойсея:

Хведор Чепурновський – веселий приємний чоловік. Він такий повний, що аж круглий, має круглі, здорові, веселі, сірі очі. Вони можуть сміятися навіть тоді, коли о. Хведору сумно. Він має повні червоні губи, які, здається, створені для сміху. Чоловік дуже балакучий, мовчати вміє лише під час сну. Між губами в отця Хведора біліє два ряди рівних дрібних зубів. Чоловік має ясне волосся до плечей, яке з самого народження крутиться і стирчить кругом голови, як у київських протодияконів. Всі знайомі сприймають о. Хведора як реготуна, бо він завжди жартує і підіймає всім настрій. Його всі люблять, особливо діти, які завжди бігають за ним слідком. О. Хведір огрядний , тілистий, невисокий чоловік з широкими плечима. Шия в чоловіка настільки коротка, що здається, голова лежить на плечах. О. Хведір постійно або говорить, або сміється; коли сміється, голову закидує за плечі, кучеряве волосся труситься на голові, а плечі й груди – аж ходором ходять. Він має повне кругле лице з куцою борідкою. О. Хведір вміє впливати на свідомість людини (примусив о. Мойсея пити горілку). Щодо родинного життя, то о. Хведір має дружину (Марію Василівну), яку боїться, семеро дочок, два сини. Ще семеро дітей в нього померло. Хведорові дочки дуже товсті і старі на вигляд, він хоче якомога скоріше віддати їх заміж. Вдача вони в усьому допомагають. Старший Хведорів син Василь навчається у філософії, а менший – досі в нижчих класах (за словами батька «дурний»).

О. Мойсей – високий і сухорлявий. Він має довгі, рідкі, м’які коси поприлипали до стовбоватої голови, розсипавшись тоненькими, позліплюваними паслами по плечах. З-під густих брів о. Мойсея блищать чорні, як терен, очі. Він має сухе, пожовкле, довге лице з глибоко запалими щоками, рідкою борідкою, миршавими вусами та темними, аж синіми, губами. Він постійно сумує та жаліється на слуг, жінку, парафіян, господарство. Своєю сухорлявою постаттю о. Мойсей скидається на довгих, темних святих аскетів, яких малюють на візантійських образах. Навіть його ряса з товстого баракану спадає навкруги його такими ж довгими цупкими фаядами, і фаяди так само гостро переламувались в поперек, як на візантійських образах. О. Мойсей зазвичай мовчить, легко піддається на вмовляння (пив горілку з о. Хведором). Його Бог не благословив сім’єю. Діти постійно помирають, двоє залишились живими, але чогось хворіють.

- родовід пана Серединського:

Серединський походив не з польської шляхти. Батько його був обляшеним українцем. Польський пан-дідич давно приїхав на Волинську Україну з-під Варшави в куплений маєток. В селі утворилась ніби маленька Польща. Пан вибрав собі до двору двох хлопців, нащадків козаків. Вони були підібрані за зовнішність: обоє мали чорні очі, страшні вуса і кудлаті брови. Їх звали Середою і Суходолею. Вони стояли біля зали по обидва боки дверей. На відміну від інших слуг, вони не обляшувались. Пан поженив хї на ляхівках-покоївках, на старості літ відпустив їх на волю, дав хати і землю. В старості, козаки вже ходили до костьолу і говорили по-польській, стали називати себе Серединським і Суходольським. Через кілька десятків років два перевертні розвели два польських гнізда на Волинській Україні. Звідти і вилинув батько Яся Серединського. В той час син старого пана повіднімав усі землі, надаровані Серединським і цей рід роз’їхався по всій Україні, шукаючи заробітку то в писарях по сахарнях, то в економіях, то в урядових канцеляріях. Дрібна шляхта біднішала і потроху вмішувалась в народ, втрачаючи католицьку віру і польську мову. Батько Яся помер в бідності і залишив Яся сиротою, той зазнав багато лиха, мусив працювати на суконній фабриці робітником. Ясь не цурався і православної церкви, бо до костьолу було дуже далеко їздити. Він вважав однаковими обидві віри.


  • взаємини Яся й Гані:

В перше літо після одруження Ганя напевне не знала, чи щаслива в заміжжі. Вона з нетерпінням постійно чекає чоловіка з роботи на обід, смачно йому готувалв, без нього їсти не могла. Ясь же шкодував, що не може поки що дати Гані багатих покоїв, вбрань, балів, що їй доводиться працювати. Складається враження, що Ясь і Ганя розмовляють на різних мовах: вона йому про природу, а він їй про бали. Під час переїзду до Кам’яного думки і життеві погляди подружжя починають розходитись. (Ясь не дозволяв Гані брати в нову оселю посуд, їхати туди на візку, а Ганя вважала «Станьмо, передніше, панами, а потім будемо паніти»). Також розходження поглядів спостерігаємо у ставленні чоловіка й дружини до князів: Ясь захоплювався тим, як сидить на княгині одяг, які в неї манери, але Ганя не хоче бути схожою на князів. Стосунки Яся та Гані дуже змінилися в цей період. Він почав вважати себе паном і вимагав тог ж від дружини (кричав на наймичок, хотів, щоб Ганя була гордою і ніколи не працювала). Ганя ж, навпаки, любила бути близькою до народу. Познайомившись із Лемешківськими, Ясь почав ставити Гані в приклад полячку Зосю, що гордилась, ніколи не працювала, обожнювала витрачати гроші на дорогі сукні, гуляти на балах. Ясь почав звбороняти прихжджати Ганниним простим батькам, яких соромився перед польською шляхтою. Він почав зраджувати Гані із Зосею. Вона дуже страждала. Одного разу Ясь навіть дуже накричав на неї так, що аж слуги попрокидались («Мені треба справдешньої панії!»). Ясь жалкував, що взяв собі українську мужичку, а не багату польську пані. Пішли слухи, що управитель погано живе з управительшою. Ганя захворіла, а Ясь її навіть не навідував. Батьки забрали її до себе, там вона і померла. Під кінець життя Ясь зрозумів свої помилки і жалкував за такою доброю жінкою, винив себе і хотів усе повернути.


- родовід роду Лемішковського:

За царя Миколи І на Західній Україні в одному повітовому місті жив міщанин Лемішка. Він був найбагатшим в місті, мав водяний млин. Лемішка спромігся пропхатись до багатства між жидами і шляхтою (випасував на степах товар до різниць, Леміщиха закуповувала садки, висилала хури з овощами в степові міста на продаж). Подружжя Лемішків втішалося одним живимсином Якимцьом. Вони мали гроші і надумали віддати сина на навчання. Мати хотіла віддати Якима в духовну школу, але батько прагнув, щоб син залишився на господарстві, віддали в гімназію. Яким спочатку тікав з гімназії, не хотів вчитися, а потім почав опановувати науку ледве не найкраще. Після школи батько врядив його в Київ, в університет. Ще в гімназії змінив прізвище з Лемішки (зовсім мужицької) на Лемішковського. Університет кинув і влаштувався на службу.


- взаємини Якима й Зосі

Яким закохався у Зосю, коли вона стояла на горі і була схожа на ангела. Вона дійсно зацікавила Якима, адже вмовляв батька, щоб той дозволив їм одружитись. Він любив Зосю такою, якою вона є (непрацьовита, постійно хоче гульок і дорогих суконь). Зося ж постійно намагалася змінити Якима (примушувала його говорити по-польському, справляти їй наряди, просити в батька гроші, влаштовувати їй гулянки, возти в Київ). Вже виходячи заміж за Якима, Зося мала в голові план: обляшити чоловіка і свою сім’ю, загарбати спадок старого Лемішки, перевести все на «чисті гроші», потім поїхати в Київ або до Одеси. Одного разу Зося посварилася з Лемішкою і захотіла переїхати на квартиру. Яким виповнив її наказ, бо Зося крутила ним, як хотіла. Коли Лемішка помер, подружжя переїхало назад і Зося почала керувати не лише Якимом, а і його матір’ю, яка стала хм за наймичку. Коли й вона померла, Зося примусила Якима продати батьків маєток і переїхати до Києва. Хоча це було порушенням батьківського заповіту, Яким, як завжди, послухався Зосю. Вона прогуляла всі гроші і їм довелося переїхати у Тхорівку і жити у бідності. Яким і досі її в усьому слухався. Вона не поважала його, зраджувала з Ясем. Врешті-решт Яким набрався сміливості і вигнав її. Вона все-одно до нього повернулася (не захотіла бути з бідним Ясем, бо цікавилась лише його статусом і маєтком). Хоча Яким вважав себе суворим, Зося до кінця життя не змінилась і зраджувала йому до старості.


- смисл епілогу до твору:

Смисл епілогу автор називає сам: «Не повернеш того, що потонуло в безодні» (Ясь не поверне Ганю, Лемешковський не поверне маєток). До того ж життя дається лише раз і деякі помилки уже неможливо виправити. Жити необхідно уважно, з розумом, ціеуючи те, що маєш.


  1. За текстом «Старосвітських батюшок і матушок» визначте де, коли відбувається дія, скільки років вона триває, прокоментуйте:

Дія починається в 20-ті роки ХІХ ст. в с.Вільшаниця, поблизу Росі. Протягом роману змінюються сміста і села : Чайки – Хохітва – Богуслав – Хильки. Дія триває близько 40 років.


  • яким епізодом розпочинається дія; чому на парафію обрали Харитона Моссаковського.

Дія твору розпочинається похороном старого вільшаницького священника Петра Моссаковського. Після похорону громада залишилась для вирішення питання, хто стане новим священником. Старий титар запрпонував обрати найменшого сина покійника-Харитона, оскільки він вирісна очах громади і всі його добре знають. Харитон-добрий, богобоящий, не гордий чоловік, інколи міг випити чарку, але ніколи не п’янствував, не тинявся по корчмах, до людей був привітний і ласкавий, мав хороший голос. Тим більше, два старші сини покійного панотця не дуже мирилися із парафіянами, а третій – диякон – пив по корчмах горілку і бився не тільки з людьми, але часом із жидами, навіть з жидівками.


  • взаємини Харитона й Онисі

Спочатку Онися звернула увагу на Харитона тільки через те, що він збирався стати священником. Харитонові ж Онися сподобалась одразу. Після знайомства Харитон не виходив їй з думки («Чого це я його жду? Невже я люблю його?»). Онися врешті-решт полюбила Харитона і була згодна виходити заміж навіть за дяка. Після весілля о.Харитін до самої смерті називав Онисю на «ви», а вона його на «ти». Онися повністю віддала себе господарству, на чоловіка звертала мало уваги, весь час вигадувала нові плани, щоб заробити більше грошей. Вона складала копійку до копійки. Навіть в той рідкісний час, коли вона сиділа з Харитоном, її думки були далеко (в пекарні або на городі), а руки плели панчоху (чи робили щось інше). Онися давала поради чоловіку, а він їх приймав: хабар Балабусі горшками, подія наймитів між Онисею і Харитоном. Він у всьому слухався свою жінку.

О. Харитін навіть жартував з нею дуже обережно, бо могло «достатись на бублики».


- взаємини Балабухи з Олесею

Балабуха не був закоханий в Олесю. Він поїхав свататись до Терлецьких лише тому, що в них дочки були на виданні. Олеся йому справді сподобалась, хоча, на його думку, була не така гарна, як Олеся (постійно їх порівнює). Зовнішність Балабухи не дуже сподобалась Олесі, але сподобалась його велика постать і латина, бо досі до неї їздили лише невчені. Олеся заслонила Балабусі тонкі Онисині брови. «Так собі...нічого», - оцінила Балабуху Олеся. Під час сватання Олеся дозволяла собі загравати з Банковським. Навіть на весіллі Олеся весь час танцювала з панками та урядниками, а Балабуха лише сидів у акадамечній позі.

Олеся була погана господиня, любила лише грати романси на гітарі, Балабуха теж лише спати та їсти любив. Вони мали різні інтереси (Олеся хотіла гостей і танців, а Балабусі було на все байдуже; він любив читати літописи, вона – романи). Олеся відмовилась господарювати, бо не звикла до цього. Тільки Балабуха з дому – Олеся запросила до себе Банковського. Після цього він не розмовляв з дружиною 3 дні. Олесі постійно було нудно і вона випрошувала в чоловіка дорогі сукні, прикраси, вечори з гостями, на яких жартувала з іншими чоловіками. «Чи люблю я свого чоловіка щиро, гаряче? Ні, люблю так собі, трошки, ледве-ледве люблю. Як би хотілось покохати щиро, гаряче, без кінця; покохати, хоч вмерти!...»

Балабуха і Олеся обоє не любили господарювати і лише примушували один одного.

Пізніше Олесі обрид Банковський і вона почала запрошувати в гості станового Ломашевського. Зраджувала. Балабуха знав, але ніколи нічого не казав чоловікам, лише мовчав, сердячись на Олесю. «Покарав мене Господь тобою!» - сердилась і Олеся. Пішла до батьків після чергової сварки, її серце прагло щастя і кохання. Олеся чекала, що Балабуха вибачиться і хотіла цього, а той чекав, що жінка повернеться. Батько все-таки привіз Олесю до Балабухи, і подружжя зробило вигляд, ніби нічого не було. Олеся навіть, хотівши допомогти чоловіку, почала готувати, але з того нічого не вийшло.

Але все-таки Олеся не змінилась. Пізніше, закохавшись в гусара Казанцева, почала зраджувати з ним. Навіть хотіла втікти, але офіцер лише обдурив її. Захворіла. Балабуха, забувши про образи, не їв і не спав – сидів біля дружини. Він плакав і молився за Олесею, щоб Господь простив їй всі її гріхи. Під старість Балабуха махнув рукою на дружину, йому було байдуже на все. Вона, бувши уже літньою жінкою, намагалась загравати до молодого чеха Гануша, але вчасно зрозуміла, що застара. Почала навчати «правді життя» дочку.

В старості Олеся була ще повна сил, а Балабуха дуже зістарівся і оглух.


- етнографічні особливості життя, описані в VI розділі.

Описується Великдень. По обіді першого дня вільшани зібрались на цвинтарі на мед, який за старим звичаєм титар і братчики наварили до свята. Мед продавали в хаті в кінці цвинтаря-школі (назва збереглася за укр. Традицією, бо там колись справді була школа). Чоловіки і молодиці обсіли кружками увесь цвинтар. В середині кружків на зеленій траві люди простиляли рушники та білі хустки, на яких стояли пляшки з медом, лежали крашанки, писанки, пироги, шматки пасок для закуски, біліли пляшки з горілкою. Всі гомоніли стримано, адже знаходиились в святому місці. Люди христосались, обіймались та цілувались. Один кружок запрошував до себе близьких сусід та приятелів з інших кружків. Усі частували один одного медом, мінялись крашанками та писанками. За цвинтарем молодь вперше вийшла співати веснянки і грати у весняні ігри. Дівчата вперше після посту повбирались в квітки й стрічки. Одні побравшись за руки в кружок, танцювали, інші – бігали в хрещика або гралив жельмана. Скрізь було чути пісні. Хлопці голосно дзвонили в дзвони.

Люди гуляли цілий великодній тиждень, потім справляли проводи, після цього вже починалися роботи в полі.

За народними повір‘ями, якщо не ростуть діти, требя покликати в куми або старця, або першого, хто зустрінеться на вулиці.

Родини: сходяться молодиці з усього села. Деякі з них готують купіль. Баба-повитуха в чистій сорочці командує молодицями. Скупавши породілю, молодиці сідають за столи скуштувати страви.

Хрестини. З‘їжджаються гості. Дяк приносить свічки, ризи та хрестильню. Коли все наготовлено, в світлицю запрошують кумів. Благочинний надіває ризи і починає читати молитви. Після обряду всіх запршують на обід. Після цього гості співають молитву й «многая літа» господареві, господині та новонародженій.

Баба-бранка виносить здоровий піднос, заставлений чарками з варенухою. На підносі також накладена велика купа пучків зеленого барвінку з калиною. Баба обносить всіх гостей і обдаровує всіх пучками. Гості кидають бабі на тарілку гроші


  • охарактеризувати «нові часи», описані у VIII розділі.

Десь у сорокових роках по селах пройшла чутка, що панщину зменшать, що вийшли «інвентарні правила». Всі селяни чекали їх як великого щастя. Священникам було наказано читати ці правила щонеділлі в церкві. Ніхто добре не розумів тогодокументу. Одні говорили, що зменшили панщину тільки молодицям; інші, що зменшили й чоловікам; а деяким взагалі здалося, що панщини прибавили. Хтось почув, що панщину треба буде відробляти не лише панам, а й попам. Було зрозуміло тільки, що панщину требя буде одбувати менше днів на тиждень. Польські пани були дуже сердиті на московський уряд за таку постанову. Вони хотіли довести, що добріли до селян, ніж москалі. Пани почали силувати народ працювати на панщині цілий тиждень. Селяни відчували, що це обман, і сміливіші ходили працювати лише по 3 дні на тиждень і підмовляли інших. Рота москалів за це розсипалась по селу і почала різати господарство. «Починалась московська закуція над народом, піднята польськими руками». Людей били різками, щоб вони слухали панів. Від часу «инвентарних правил» 1847 року селяни повинні були обробляти полей священникам, тобто одбувати батюшкам панщину в жнива по одному дню. З тих пір селяни почали потроху відхилятись від священників.


  1. За текстом «Князя Єремії Вишневецького» визначте де, коли відбувається дія, скільки років вона триває, прокоментуйте:

Роман охоплює події від навчання Єремії (1632) до його смерті (1652), отже, близько 20 років. Локально дії роману проходять Волинь, Поділля, Галичину, Лубенщину, Польщу.


- Рід Єремії:

Дід Єремії був славетним козацьким гетьманом Яремою Байдою-Вишневецьким.

Князь Михайло Вишневецький – батько Єремії був одним з найбагатіших магнатів в Україні та Польщі в першій половині XVII ст. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі. Польський король ще затвердив за ним усю Лубенщину (усі землі на р. Сулі з Хоролом, Ромнами, Прилуками, усі землі до тодішньої московської границі, якими здавна володіли канівські міщани).

Мати Єремії – Раїна – походила з роду молдавських господарів Могил, сестра київського митрополита Петра Могили.

Дядько (опікун після ранньої смерті батька) – брат батька, обляшений князь Костянтин Вишневецький.

Також Єремія згадує про те, що його рід пов‘язаний з литовським князем Ольгердом.


  • мрії Єремії:

Ще в юності князь мріяв стати славетним борцем. В його уяві поставали хвилі Чорного моря, скелисті береги. Він бачив себе на чолі війська, яке йде на величезне вороже місто. Вони розвалили високі стіни і почалась запекла битва. Єремія розбив вороже військо і виступив на майдан переможцем. По цьому місто займається, кров тече по вулицях міста. Військо величає Єремію, славлять його навіть вороги, виносять ключі від міської брами на золотій тарілці. Про славну битву Єремії починають складати пісні, які «пішли луною по Україні, по далеких чужих краях».

Завжди бажав Єремія «знайти такої слави, щоб вона затінила славу усіх князів, гетьманів і королів, засліпила увесь світ... . Щоб про його ймення та про його славу пройшла чутка од краю до краю й залунала піснями, як вона залунала піснями про славні козацькі вчинки славного лицаря Яреми Байди-Вишневецького».


  • місце навчання Єремії

Спочатку Єремію навчав удома студент Києво-Могилянської колегії та її перфект.

Коли Єремія підріс Костянтин Вишневецького відправив його до львівської колегії отців єзуїтів в надії, що Єремія вийде звідти католиком. Йому було винайнято житло в окремому домі одного багатенького купця-русина. З колегії Єремія справді вийшов католиком.

Після єзуїтської школи молодий Єремія вирядився за границю, щоб там навчитись військовій справі (Європа).


  • ІІ: історична обстановка в Україні, дати

У 1632 р. по Україні пройшла чутка про війну з Москвою. Московський воєвода Бутурлін вступив з військом в Полтавщину і зруйнував Миргород. Загони московського війська виступили на Чернігів. Єремія і відповідь вислав тисячне військо з паном Длотовським на москалів, але воно було побите. В лютому 1634 р. Лука Жолкевський привів з-за Дніпра військо з поляків, литвинів, німців, українських козаків під приводом Якова Острянина й пішов на Московщину до міста Сівськ, Курськ, Рильськ. Єремія тоді хотів захистити свої міста і села, приєднався до Жолкевського, спалив багато московських сіл, за що його прозвали палієм. Його загони вигнали татар з Лубенщини, а Москва з Польщею уклала Полядівський мир. Польський король Сигізмунд ІІІ хотів силою установити в Україні унію. Поляки завели на Україні панщину, хапали всі українські землі (навіть козацькі). Пани віддавали свої маєтки разом з церквами в посесію жидам. Селяни платили жидам за подзвінне, хрестини, вінчання. Біднота уникала цих обрядів. Польське військо стояло по селах і обдирало селян. «Народ стогнав у ярмі», а його ще примушували прийняти унію. Козаки заступились за народ і за віру. Король та пани хотіли знести всю козаччину і козаки піднялися «як один чоловік».

1625 р. гетьман Жмайло піднявся на польщу, через два роки – запорозький отаман Тарас (польний гетьман Конецпольський мусив помиритись з козаками і повстання притихло). У 1637 р. козаки знов піднялися на поляків, під проводом Павлюка Гудзана. Єремія виїхав на Волинь збирати військо. 17 жовтня 1637 року Павлюк прибув до Лубен і видав універсал, що закликав усіх на повстання проти польщі. Польські й сполячені українські пани почали тікати з своїх маєтків. Під Кумейками польний гетьман Потоцький побив козаків. 1637 р., «на зимнього Миколи», козаки покорились Польщі. Від них забрали право обирати собі гетьмана, поставили за старшого поляка комісара.

За Дніпром молодий Кизим наказав вирізати всіх католиків, усю челядь Вишневецького, зруйнував бернардський монастир, польських ченців порізав на шматки і викинув собакам.

Потоцький привів польське військо за Дніпро і наказав хапати всіх, хто належав до повстання. На шляхту Київ-Ніжин він поставив залізні палі і насадив козаків. Молодого Кизима поляки також впіймали. В Січі вибрали отаманом Остряницю. Він рушив у Лубенщину, козаки й селяни втікали до остряниці. Миколай Потоцький виїхав тоді в Пруссію і поставив на чолі війська свого небожа Станіслава Потоцького. Він сміливо кинувся на козаків, але не зміг перемогти. Остряниця став станом за Лубнами над Сулою.

Єремія з навербованим військом побачив руїни свого маєтку і 27 травня рушив до стану Поточченка. Поляки догнали Остряницю під Жовнином і він втік у Московське царство. Вишневецький намагався напасти на козацький табір, але козаки отбивали напади. Врешті-решт йому вдалося прорвати табір. Замість Остряниці козаки вибрали собі за гетьмана Дмитра Тамашевича-Гуню. Єреміє Вишневецький і потоцький «вдарили на козацький табір». 22 червня прибув з-за Дніпра з свіжим польським військом Миколай Потоцький. Польське військо було сильнішим і козакам довелось прийняти умови Потоцького: втратили право обирати собі гетьмана й полковників. Гуня не корився і втік у Московське царство. Поляки настановили над козаками за старшого шляхтича Петра Комаровського. «Од козаків одняли їх давні права, ще й заборонили селянам приписуватись в козаки» . Єзуїти знов панували в Україні. Козацька сила притихла.

  • коли, де, з ким і чому одружився Єремія:

Міркування Єремії були такими: треба поріднитися з польськими магнатами, щоб стати на рівень з ними і з королем, викинути у Варшаві свій стяг. Саме тому необхідно було обирати дружину з роду, вартого князів Вишневецьких.

Дружиною стала Гризельда, старша дочка коронного канцлера Фоми Замойського. Познайомились, коли в Польщу приїхала Цецілія (наречена короля). Єремії здалося, що «велична на взір» Гризельда гідна зайняти місце королеви. «Отакої мені жінки треба! Тільки така, як Гризельда, заслуговує стати княгинею Вишневецькою. В її вроді є щось царське, неначе вона і вродилась, і хрестилась королевою, і на вдачу вдалася в королеву. Вона, одна вона тутечки варта мене, князя Вишневецького ...» «Ні гарна, ні погана, але яка величність в її постаті!».

Заручилися Єремія і Гризельда в соборі святого Яна, а дружилися у Львові 1 грудня 1638 року.


  • висловлювання Потоцького про палац Єремії (VI)

«На та палац же в ясновельможного князя! Ні один магнат в Польщі та в Литві не має такого палацу. Заломив княжий палац і королівські палаци». Потоцький весь вечір вихвалявся, що колись на місці теперішнього палацу він посадив на палі два десятки козаків.


  • характеристика Самійла Лаща

Самійло Лащ скидався на якесь опудало з підголеною головою, схожою на макітру, на якій теліпався чуб. «Неначе вітряк знвся в степу й увійшов у покої. Здоровий, плечистий, кудлатий та пелехатий, з розкуйовдженою чуприною на підголеній голові, з довгими кудлатими вусами, Лащ був схожий не на чоловіка, а на старого дуба серед степу, розбитого громом, з обламаними гілками, кругом обтиканого товстими сучками». На Лащеві був одяг, не гідний світлих Єреміїних покоїв: потертий, засмальцьований, позамазуваний, неначе Лащ три дні валявся в шинку, а «четвертого дня, невмитий, незачесаний і замурзаний, просто ввірвався в покої князя Єремії». Кудлаті товсті брови настовбурчені, а великі, залиті кров‘ю очі, здавалось, вилізли назовні. Лащ мав звірячий вигляд. «Здавалось, ніби між живими людьми з‘явився серед дня або упир з товстими кривавими губищами, або міфічний гультяй і розбишака пан Твардовський». До того ж Лащ був страшним пиякою.


- розваги шляхти і реакція на них селян

Єремія збирав сіль, щоб у спасівку зробити сніг. Нею була обсипана вся Лиса гора, був посипаний шлях через ліс до самої гори. Єремія встав дуже рано і звелів трубити на влови. Всі були дуже здивовані, коли побачили за вікнами сніг. Всі повірили, що «само небо поклюється про панські шляхетські втіхи та забавки». Слуги лагодили сани, щоб пани поїхали на полювання. Вже на санях пани почали помічати, що на дорозі скло, сіль чи селітра. Потім всі почали брати «сніг» в руки і здогадались, що то сіль. «Князь нас піддурив! Навів на нас ману!», «Ага-га! Це князівська фацеційка! Це жарт ясновельможного князя Єремії!», «Про це диво заговорить уся Польща й Україна і Литва. Навіть славні Потоцькі не вміли вигадати фацезії, вдатнішої й кращої за цю» - такою була реакція захопленої шляхти. Потім понапинали намети і розіслали килими на землі, щоб поїсти і випити. В тостах шляхти чулись вигуки «Нехай згине Україна!».

Тим часом з різних боків почувся гул труб. Ще вдосвіта вигнали на влови усіх мужиків з села. Пани вискакували з наметів, хапали рушниці, чіпляли до поясів ножі та шаблі і бігли за звіром. Шляхта настріляла багато дичини.

Прості чоловіки, вийшовши з облави стояли віддалі, поскидавши шапки, і дивились на той «дурницький бенкет свавольної гуляючої шляхти». Панщанні люди тихенько шепотілись між собою, що шляхта «неначе відьми та упирі злетілись на коцюбах на Лису гору. Понапивались людської крові, а оце тепер питимуть звірячу кров. А солі скільки збавили! Ото збитки! Ото збитки! Збиткуються на Україні гірше за татар, ще й знущаються над нами!» Єремія дозволив селянам зібрати сіль за те, що добре грали звіра на облаві: «Та збирайте до дрібнички, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі, зникнуть і мої боброві лови». Селяни подякували за ласку і поклонились.


- VIII характеристики Гризельди і Тодозі

В цьому розділі характеристики Гризельди і Тодозі подані через сприймання їх Єремією. «Гризельда поважна, як королева, і щей теперички мені приємна, але не таке почування оце несподівано розворушила в моєму серці палка Тодозина краса!..» Єремія і досі відчував прихильність до Гризельди, але не більше того. Гризельда мала холодну поважну красу, була розумною і поважною, помірклваною, розсудливою. Тодозя була чимось новим для Єремії, і тому цікавим. Від неї лилося «щось гостре, палке, пекуче й разом з тим незвичайносолодке та принадне». Любов і злість брала Єремію, коли він дивився на Тодозин вид, на її тонкий стан в тісному чорному горсеті, на одлиск червоного намиста на делікатних щоках.


- хто такий Панас Супрун

Тодозин брат


- як описується Кривоніс і Вовгура

Кривоніс і Вовчура прийшли в Тодозину хату у вигляді старців.

Максим Кривоніс описаний як високий на зріст, довгобразий, сухорлявий та проворний чоловік. В його довге лице був ніби заткнутий горбатий тонкий ніс. Чорні, як терен, блискучі очі автор порівнює з живим сріблом. Над очима Кривоноса понависали густі чорніброви. Гострі очі, виглядаючи з-під брів, оглядали все в хаті. Цей гострий погляд чомусь нагадав Тодозі Єремію. Кривоніс мав чорне кучеряве волосся з легкою сивиною. Кривоносом його назвали через те, що його тонкий та гострий ніс зігнувся набік.

Іншим старцем був Лисенко. Частіше його називали Вовгурою через жорстокі норови, катування католиків, поляків, жидів тоді, коли в Україні почалося повстання Хмельницького. Він був здоровим плечистим чоловіком в літах, його кулаки нагадували довбні, товста чорна шия була ніби витесана з дубини. Голова була здоровою і круглою і здавалось, що вона просто лежить на шиї.

Обидва чоловіки не були ще старими, але мали уже злегка сиве волосся.


  • ІХ: історичні згадки про початок визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

В першій половині лютого 1648 року ще нікому невідомий козак Хмельницький, зібравши купу «запорозьких гультяїв», розбив у степу козацький скарбовий корсунський полк, який стеріг кордон від татарського нападу, а потім став закликати до себе народ і збирати його до свого війська. «Це було тоді, як Богдан Хмельницький втік з сином Тимошем на польщу. Запорожці послухали його, виступили з Січі і наткнулись на реєстровий корсунський козацький полк. Цей королівський скарбовий полк перший пристав до Хмельницького».

Незабаром з‘явилась звістка про те, що Хмельницький домовився з кримською ордою, переманив до себе реєстрові козацькі полки, розбив польське військо на Жовтих Водах і вбив приводця того війська Степана Потоцького, що був сином гетьмана Миколи Потоцького.


  • ІХ: видіння Єремії.

Вибираючись з Лубен, Єремія дуже шкодував за своєю домівкою. Він довго не міг заснути, а коли задрімав, десь опівночі, побачив дивне видіння. Явились до нього два чоловіки, яким він звелів постинати голови в Лубнах на майдані. Їх голови були одрубані, але звисали на в‘язах, з ший лилась кров. Єремія не злякався, бо й сам вчиняв ще гірші жахи, але йому стало якось ніяково. Один з мерців почав звинувачувати його в смертях хлопів і повідомив, що ніхто не буде йому більше відробляти панщину. Єремія обурено крикнув і встав з ліжка. Він побачив, що в будинку багато привидів, що нагадують замордованих ним людей. Вони всі йшли на Єремію, повторюючи, що не будуть робити панщини і помстяться. Єремія втік до зали і побачив там домовину з мертвою матір‘ю Раїною: «Я тебе заклинала, щоб ти не оступався од України, од своєї мови й віри, а ти мене не послухав і став аорогом рідного краю. Проклін мій впаде на тебе й на твій рід незабаром, бо ти став перевертнем і катом для України. Ти пролив багато рідної крові». Мати прокляла його. В цей момент в кімнаті з‘явились палі та шибениці, на яких весіли замучені українці. Єремії стало страшно і він почав тікати, але тікати було нікуди. Тіні почали руйнувати його палац. З вулиці почало летіти ще багато мертвих, всі вони нападали на Єремію і смоктали з нього кров. Він почав гинути, задихатися.

Єремія застогнав і прокинувся ввесь в поту. Палац був цілий. Він одразу вириішив тікати звідси і заплакав.

Захвилювався, що хлопи можуть повстати.


  • Х-ХІ: звірства Єремії.

Єремія хотів придушити бунт в містечку Погребище. Він наказав приволокти на майдан трьох священників, яких підозрював у підбитті до бунту. Ті почали виправдовуватись, а Єремія наказав викрутити їм очі свердлами. Після цього князь закричав: «Тепер беріться за хлопів. Хапай винного й невинного! Чорт їх розбере! Нехай вже сатана на тім світі розбирає, хто з їх винний, а хто невинний». Тобто у Вишневецького не було мети покарати справді винних людей, життя простих селян взагалі не несли для нього ніякої цінності. Жовніри схопили кілька десятків хлопів, які стояли попереду. Єремія звелів одночасно повішати людей рядами на шибеницях, деяких настромити на залізні палі. З десяток голів покотилось з принесеного ковадла під сокирою ката.

В Немирові Єремія звелів зігнати на майдан усе місто. Деякі виказали кількох бунтарів. Але наперед вийшов дідуган Кандзьоба і взяв провину на себе. Вишневецький назвав його старою собакою і ляснув по щоці. Потім діда прив‘язали за ноги до двох бантин і повісили головою вниз. Жовніри вхопившись за кінці великої пилки почали розпилювати діда пополовині. Коли з натовпу вискочив Пархом і попросив не лити християнської крові даремно, Єремія наказав здерти з нього шкуру живцем. Потім його зачепили гаком за ребро і почепили на вершечку стовпа на їжу воронам. В той час жовніри привели на майдан трьох священників. За наказом Єремії їх звалили з ніг, викрутили очі свердлами, одтяли сокирами руки й ноги і мертвих поскидали з мосту додолу. Їхні поодтинані голови понастромлювали на високі кілки і поставили на окопах коло царини. Наступним наказом князя було хватати простий люд і розпинати їх на стовпах, прибивати кілками та цвяшками долоні до колодок і закопувати колодки в землю рядком, привьязувати до стовпів і лупити з їх живцем шкуру смугами. «Мучте їх! Ріжте! Катуйте! щоб вони почували, як їх мучать», - кричав Єремія. Навколо було море людської крові. «Єремія знущавсь над немирівцями і очевидячки милувався тією картиною, зганяючи злість. Очі горіли й світились якоюсь одинокою веселістю, радістю, помстою, неначе він бавився на пишному бенкеті, серед веселих гостей за кубком венгерського вина в руках. Якась сатаняча радість бризкала бризками з його здорових чорних очей, як він оглядав рядки покривавлених порізаних своїх жертв, водив очима по обдертих спинах, по кривавих смугах, що висіли стружками та стьожками і досягали до землі. «Так вам і треба, бунтарям, схизматикам! Ото слухайте мене й панів. Це вам за те, що не корились мені! Мучте їх гірше! Хапайте й штрикайте й тніть ножами глибше!» - кричав несамовито Єремія ...». Найперших приводців Єремія наказав роздягнути, позв‘язувати їм ноги та поливати окропом.


- Х-ХІ: дії закону Кривоноса.

Україна потроху бунтувалася, йшли страшні слухи про Кривоноса та його загін, який рубав панів, католиків і жидів. По дорозі в Немирів князя зустрів Тишкевич і попросив порятунку від Кривоноса, бо його загін уже недалеко від Бердичева, напав на Махнівку. Козаки там вже зруйнували кармелітський монастир, кидалися на Махнівський замок Тишкевича. Також Кривоносові козаки вже встигли попалити домівки й токи польської шляхти з Волині. Панщанні хлопи всі втікали по одному та приставали до Кривоноса. Коли до Махнівки прибув князь Єремія Вишневецький, то Кривоніс із загоном стояв недалеко за лісом і звідти послав частину своїх козаків, щоб зруйнувати замок Тишкевича і спалити його токи. Тишкевичеве військо потомилось, а козаки не переставали лізти на вали. В цей чс на них напав Єремія і поборов, але раптово з лісу висипався повний Кривоносів загін. Кривоніс і Вишневецький билися особисто один на один. В решті Єремія втік, а Кривоніс не зміг його наздогнати. Козаки побили військо Вишневецького.

В червні пройшла чутка про страшні загони Кривоноса, Полов‘яна, які нападали на панські маєтки, католицькі монастирі. Чутки про кривоносові загони дійшли і до Гризельди у Вишневець.

Тодозя на ярмарку побачила багато знайомих облич, старців. Один з них – Кривоніс – попередив її, що через два тижні його загін нападе на Єреміїн маєток і Тодозя має відкрити їм браму.

Тим часом до Єремії також доходили різні слухи про Кривоносів загін. Він напав на Полонне. Схизматики відчинили йому браму. Все місто згоріло, всіх жидів, католиків-українців та поляків вирубали, або попалили, або подушили в диму пожежі. «Кривоносові козаки обгорнули місто й не випустили живим ні одного жида, ні одного католика; усіх вирубали або живцем повкидали в огонь». Рубали навіть обляшених українців. Дії Кривоноса наводили страх навіть на Єремію, він зрозумів, що наміри козаків викоренити поляків з України серйозні.

Пізніше ще один втікач сповістив Єремії, що Кривоніс послав один загін на Звягель, а сам думає йти на Старий Костянтинів, на власності Єремії.

До Гризельди теж доходили сумні звістки, що Кривоносові загони руйнували панські замки, палаци, взяли Корець, Метиріч, Межибіч, маєтність Сенявського. Але в останньому місці нічого не руйнували й нікого не убивали, бо Сенявський «мав ласку в козаків».

Коло Старого Костянтинова Єремія одбився од Кривоноса, а коло Россоловець на р. Слуні одтиснув його. Але в перших днях серпня Кривоніс завоював Бар на Подолі, взяв у полон гетьманового сина Андрія Потоцького.

На Вишневець Кривоніс теж напав, але не застав уже там ні Гризельди, ні Тодозі (яка примусила всіх покинути маєток).


- XIV: наслідки битви над р. Пилявкою

Перемога в цій битві дала змогу козакам вийти на Польщу, адже поляки втікли аж на її територію (щоправда ця можливість так і залишилась невикористаною). Поляки дуже злякалися нападу козацького війська разом з татарською ордою, що, втікаючи, позалишали купу дорогоцінностей в своїх наметах. Отже, козаки ще й добре нажилися на цьому.


- як описана смерть Єремії Вишневецького і доля його народу? Чому саме так?

Єремія поїв ввечері меду, заслаб, а вночі помер, очевидно від холери. Це велике розчарування для людини, яка весь час мріяла померти в бою і завоювати собі безсмертну славу. Але ганебному життю – ганебна смерть. Вийшло все наперекір мріям Вишневецького. Доля народу, який зміг виховати такого перевертня і тирана теж не може бути позитивною.


11. Які засоби характеротворення найчастіше використовує І. Нечуй-Левицький у кожному з рекомендованих творів? Наведіть по два приклади з кожого твору на кожен характеротворчий засіб. Прокоментуйте.

«Князь Єремія Вишневецький»

В цьому романі автор найширше використовує портрети, пейзажі, перехресні характеристики...

Часте використання портретів дає змогу письменнику показати особливості того чи іншого персонажа, виокремити його з-поміж маси інших, допомогти итачеві краще його уявити. Наприклад, портретна характеристика Самійла Лаща дозволяє нам побачити справжнього пияку сумнівної зовнішності: «Незабаром увійшов у по­кої Ко­нец­польський, вже літній чо­ловік, але ще кре­мез­ний і жва­вий дід, а за ним всур­га­нив­ся Лащ, не­на­че вітряк зняв­ся в сте­пу й увійшов у по­кої. Здо­ро­вий, пле­чис­тий, куд­ла­тий та пе­ле­ха­тий, з роз­куй­овд­же­ною чуп­ри­ною на підго­леній го­лові, з дов­ги­ми куд­ла­ти­ми ву­са­ми, Лащ був схо­жий не на чо­ловіка, а на ста­ро­го ду­ба се­ред сте­пу, роз­би­то­го гро­мом, з об­ла­ма­ни­ми гілка­ми, кру­гом об­ти­ка­но­го товс­ти­ми суч­ка­ми. Зда­ва­лось, ніби та­кий обс­ма­ле­ний кор­ча­ку­ва­тий дуб, навіщось приб­ра­тий в кун­туш та жу­пан, вте­ле­пав­ся в Єреміїні світлиці. Уб­ран­ня на Ла­щеві бу­ло по­тер­те, зас­мальцьова­не, по­за­ма­зу­ва­не, не­на­че Лащ три дні й три ночі ва­ляв­ся в шин­ку, а чет­вер­то­го дня, нев­ми­тий, не­за­че­са­ний і за­мур­за­ний, прос­то ввірвав­ся в по­кої кня­зя Єремії. Куд­латі товсті бро­ви нас­тов­бур­чи­лись. Ви­ряч­ку­ваті сірі, за­литі кров'ю очі не­на­че по­ви­ла­зи­ли з ло­ба на­верх, як у жа­би. Поп­ру­ги під очи­ма, товсті куд­латі ву­си над­да­ва­ли йо­му звіря­чий виг­ляд. Зда­ва­лось, ніби між жи­ви­ми людьми з'явив­ся се­ред дня або упир з товс­ти­ми кри­ва­ви­ми гу­би­ща­ми, або міфічний гультяй і роз­би­ша­ка пан Твар­довський». Детальний портрет гетьмана Миколая Потоцького дозволяє читачеві зрозуміти основні риси його характеру: «От у першій ка­реті при­був гетьман Ми­ко­лай По­тоцький, отілий та си­вий з вип­ну­ти­ми сіри­ми ка­ла­мут­ни­ми очи­ма. Білий та спанілий на ви­ду, але ду­же бро­ва­тий та ока­тий, з гру­бим об­во­дом ли­ця, з товс­ти­ми на­суп­ле­ни­ми ру­ди­ми бро­ва­ми, з товс­ти­ми си­ню­ва­ти­ми гу­ба­ми, По­тоцький був схо­жий зда­ле­ки на здо­ро­во­го спаніло­го хло­па, приб­ра­но­го в до­ро­гий кун­туш та в жовті сап'янці. Тільки товсті та довгі здо­рові ву­си, що вкри­ва­ли тінню об­го­ле­не брус­на­те підборіддя, та гор­да пос­та­ва над­да­ва­ли йо­му вид маг­на­та. По зак­ри­вав­ле­них чер­во­них очах бу­ло знать, що він і в до­розі був на похміллі. Шап­ка з чер­во­ним ок­са­ми­то­вим верш­ком, пе­ро на шапці, об­си­па­не брильянта­ми, до­ро­га кри­ва шаб­ля над­да­ва­ли йо­го пос­тавній фігурі сміли­вий ли­царський вид. В чер­во­ну­ва­тих сірих очах ми­га­ли іскор­ки і ви­яв­ля­ли йо­го люті но­ро­ви та жорс­токість».

І.Нечуй-Левицький також часто використовує пейзажі, щоб краще передати атмосферу місцевості, красу української природи. Одним з таких пейзажів є показ письменником Лубенщини: «Вигляд на бе­ре­ги Су­ли, на го­ри і справді був пиш­ний. Па­лац сто­яв над кру­ти­ми го­ра­ми. Од са­мо­го па­ла­цу го­ри не­на­че спа­да­ли на­низ до Су­ли не­ве­лич­ки­ми по­ла­ма­ни­ми кру­ти­ми гор­ба­ми, не­на­че східця­ми. Зда­ва­лось, ніби хтось зу­мис­не по­на­си­пав здо­рові схо­ди од па­ла­цу до са­мо­го бе­ре­га й нед­бай­ли­вою ру­кою об­ку­тав їх зе­ле­ним ок­са­ми­том з ста­рих дібров. Зе­ле­не ок­са­ми­то­ве уб­ран­ня поб­га­лось, по­за­па­да­ло в узькі гли­бокі яри, підня­ло­ся на гор­би, вкри­ло їх кру­гом, бга­ючись сот­ня­ми ве­ред­ли­вих, нез­ви­чай­но гар­них скла­до­чок, фалдів, за­па­дин. З од­но­го гор­ба на дру­гий ви­ли­ся ши­рокі доріжки, об­си­пані жорст­вою та по­си­пані жов­тим піском. За Су­лою по­ла­мані го­ри, суспіль вкриті ста­рим лісом, то за­па­да­ли, то вис­ту­па­ли кру­ча­ми над самісіньку Су­лу. В од­но­му яру ви­со­ченько над бе­ре­гом, де бу­ла кри­ни­чо­ви­на, біліла не­дав­но за­га­че­на греб­ля, бли­щав ста­во­чок, не­на­че дзер­ка­ло, ки­ну­те у яр се­ред розкішної дібро­ви. Че­рез му­ро­ва­ну греб­лю ти­хо ли­ла­ся во­да, булькотіла й шуміла по східцях і вли­ва­лась в Су­лу. А там далі го­ри розс­ту­па­лись, і по­над бе­ре­га­ми зе­леніли розкішні лу­ки та сіно­жаті, не­на­че за­ки­дані ку­па­ми та бу­ке­та­ми вер­бо­ло­зу та вільхи. За ліса­ми лисніли та бли­ща­ли бані та хрес­ти Мгарсько­го мо­нас­ти­ря. Кру­гом па­ла­цу бу­ли по­сад­жені кущі буз­ку, тро­янд та уся­ко­го де­ре­ва, роз­ки­дані квітни­ки. На те­ра­сах на­ни­зу ма­нячіли усякі гульби­ща, то хат­ки, вшиті че­ре­пи­цею, то ма­ленькі гар­ненькі кап­лич­ки з по­зо­ло­че­ни­ми хрес­та­ми».   Інший опис показує нам вигадлвість князя Єремії, коли він посипав усе сіллю, бажаючи розважити шляхту: «На сході не­на­че якась ве­ле­тенська си­ла од­чи­ня­ла вікно в небі. Вікно все шир­ша­ло та шир­ша­ло. Світ по­лив­ся на го­ри й на до­ли­ну по­над Су­лою. Да­лекі при­гор­ки й ліси ніби то­ну­ли в ту­мані, не­на­че за­литі мо­ло­ком; ближчі го­ри вже ви­ри­на­ли з ту­ма­ну і не­на­че бу­ли зас­тав­лені то­не­сеньким ма­то­во-білим склом, як бу­ває в сте­пах в час ма­ре­ва. Близькі го­ри й ліси сто­яли, ніби по коліна в ту­мані, що ним па­ру­ва­ла Су­ла, не­на­че підтоп­лені зни­зу во­дою в повіддя. А між ни­ми біліла ли­са го­ла го­ра, не­на­че білий ве­ле­тенський віл ви­су­нув­ся з чор­них гір та лісів до са­мої річки, на­хи­лив товс­ту шию над Су­лою і ніби смок­тав во­ду. Го­ра бу­ла біла, ніби вкри­та снігом та гра­дом, а на горі чорніло кільки дубів та ку­щиків, ніби за­не­се­них снігом навк­ру­ги. Звер­ху го­ра лисніла ро­же­вим од­лис­ком, та­ким делікат­ним, як рум'янець на що­ках мо­ло­денької пан­ни».

Перехресна характеристика також досить часто використовується письменником в романі, бо Нечуй-Левицький бажає показати ставлення головного персонажа Єремії Вишневецького до інших. Наприклад, ставлення до Тодозі («Та й кра­су­ня ж ото стоїть в две­рях! Які в неї пишні очі, не­на­че аж ла­щаться до сер­ця, аж гла­дять по душі шов­ком. Пев­но якась ко­зач­ка. Аж тре­ба бу­де довіда­тись, хто во­на та­ка. Яка кра­са! Які ус­та, не­на­че ка­ли­на в зе­ле­но­му листі! Яке лич­ко делікат­не, не­на­че в якоїсь ко­ролівни. Це якась пер­ли­на, що ви­пад­ком за­ко­ти­лась в ці пущі, в це бес­кет­тя») або Гризельди («Оттакої мені жінки тре­ба! Тільки та­ка, як Гри­зельда, зас­лу­го­вує ста­ти кня­ги­нею Виш­не­вецькою. В її вроді є щось царське, не­на­че во­на і вро­ди­лась, і хрес­ти­лась ко­ро­ле­вою, і на вда­чу вда­ла­ся в ко­ро­ле­ву. Во­на, од­на во­на ту­теч­ки вар­та ме­не, ме­не, кня­зя Виш­не­вецько­го. Усі ці па­нян­ки якісь дрібненькі, мізер­ненькі, ле­генькі, гар­ненькі, не­на­че пташ­ки в сад­ку; і ще­бе­чуть во­ни, мов пташ­ки, і сло­ва, і мо­ва в їх пта­ши­на. А в Гри­зельди­них очах ви­яв­ляється щось ли­царське, ви­ще»).

В діалогах автор намагається показати найголовніші риси характеру персонажів або ті, на яких необхідно наголосити. Показовими в цьому плані є діалоги Єремії з Тодозею (« - Оджеж ви, кня­зю, не­помірко­ва­на лю­ди­на. Тітка мо­же вер­ну­тись із церк­ви щох­ви­ли­ни. Що тоді бу­де? Як мені ди­ви­тись їй в вічі? Та во­на ж ле­пет­ли­ва і са­ма ж та­ки роз­не­се по сусідах не­доб­ру сла­ву про ме­не. Піде по­го­лос­ка по Луб­нах. Бо­юсь своєї слизько­язи­кої тітки! <...> - Слухай, То­до­зю! ти не­ба­га­та. Ха­ти­на твоя вбо­га. Моїх скарбів і не злічи­ти. В ме­не є ба­га­то па­лаців, ба­га­то в ме­не по всіх усю­дах здо­ро­вих хат. Я дам тобі й тітці чи­ма­лий дім чи в Луб­нах, чи в При­лу­ках, а ти ста­вай з тіткою на служ­бу за ки­лим­ниць у Гри­зельди. Бу­де­те май­ст­ру­ва­ти, бу­де­те тка­ти для мо­го дво­ру ки­ли­ми, а я вря­ди-го­ди бу­ду заїжджа­ти до те­бе, ко­ли моя ду­ша за­ба­жає те­бе. А ко­ли не хо­чеш, дам тобі зо­ло­та й срібла, і збу­дуй от­тут на ле­ваді но­вий здо­ро­вий дім. Тільки лю­би ме­не і більш ніко­го. Як тільки я довіда­юсь про зра­ду, я те­бе за­ду­шу, - ска­зав князь і при тих сло­вах об­хо­пив її за стан і справді тро­хи не за­ду­шив. <...> - Не кричіть, кня­зю, бо я кня­зеві не пан­щан­на лю­ди­на, навіть не най­мич­ка. Я - вольна ко­зач­ка, - про­мо­ви­ла сти­ха То­до­зя») або Єремії з привидами у видінні (« - Ти кат! Навіщо ти згу­бив нас із світа? Хто тобі дав пра­во над на­шим жи­вот­тям, над на­шою во­лею? Ми не бу­де­мо далі ро­би­ти тобі пан­щи­ни, не бу­де­мо більше да­ва­ти тобі на­шої си­ли, на­шо­го здо­ров'я, щоб ти гар­бав собі в скрині зо­ло­то й срібло, пив до­рогі ви­на, ста­вив ви­сокі па­ла­ци. Ти зро­бив собі рай на землі, а нас жив­цем за­ки­нув у пек­ло ще за на­шої жив­ності. Не пос­лу­ха­ти­ме­мо тобі, не ро­би­ти­ме­мо пан­щи­ни на вас, панів! - Не ро­би­ти­ме­те пан­щи­ни? Ви, хло­пи, смієте так го­во­ри­ти мені в вічі! - крик­нув Єремія і схо­пив­ся з ліжка»).

За допомогою інтер’єрів письменник здебільшого показує спосіб життя персонажів (наприклад, опис дорогого Єреміїного плацу є доказом його бажання дорівнятись до короля: «Палац і справді був вар­тий слав­но­го ро­ду князів Виш­не­вецьких. Він був схо­жий на ли­царські німецькі зам­ки, але був да­ле­ко прос­торніший. Зни­зу на дру­гий етаж по обид­ва бо­ки ши­ро­ко­го бал­ко­на на ко­ло­нах бу­ли по­роб­лені нек­руті по­логі ши­рокі схо­ди. <...> По обид­ва бо­ки за­ли сто­яли здо­рові ста­туї на по­дов­жас­тих ви­со­ких п'єдес­та­лах з біло­го та ро­же­во­го мар­му­ру. Ті ста­туї Єремія поп­ри­во­зив з Італії. Попід стіна­ми сто­яли ряд­ка­ми ду­бові стільці з ви­со­ки­ми спин­ка­ми, виріза­ни­ми в чу­дер­нацькі взорці. Стільці бу­ли об­биті чер­во­ним сап'яном. Вни­зу в па­лаці бу­ли цілі ряд­ки тісну­ва­тих по­коїв.Високі стільці та ка­на­пи бу­ли об­тяг­нуті чер­во­ним та жов­тим сап'яном з зо­ло­ти­ми гер­ба­ми князів Виш­не­вецьких. Скрізь бу­ли розс­те­лені перські ки­ли­ми. Над вікна­ми висіли шов­кові завіси», а опис єзуїтської колегії показує традиції побуту католиків: «Довгі й темні та сумні ко­ри­до­ри, звер­ху зак­руг­лені, ви­ли­ся по обид­ва бо­ки, не­на­че чорні київські пе­че­ри. З од­но­го бо­ку, десь да­ле­ко-да­ле­ко в ку­точ­ку вгорі, бли­ма­ло не­ве­лич­ке круг­ле вікон­це, ніби прок­ру­че­не сверд­лом-ло­пат­нем у товстій стіні. Там в кінці ко­ри­до­ра при стіні сто­яв при­ту­ле­ний до стіни здо­ро­вий хрест, не­на­че на кла­до­вищі, а на хресті висіла ви­роб­ле­на з де­ре­ва по­до­ба Хрис­та, прос­тяг­нув­ша ру­ки ви­со­ко вго­ру на пе­рех­рес­тя й схи­лив­ша го­ло­ву з важ­ким чор­ним тер­но­вим вінцем. По­до­ба Хрис­та бу­ла по­мальова­на різки­ми фар­ба­ми. З од­но­го бо­ку ніби ли­ла­ся га­ря­ча кров і стіка­ла по тілі чер­во­ни­ми патьока­ми, ще й пок­ра­па­ла хрест до са­мо­го ни­зу. На ру­ках, на но­гах, на чолі тієї по­до­би чер­воніли страшні ви­раз­ки, чер­воніли за­пе­чені краплі крові. Цей пок­ри­вав­ле­ний вид розп'ято­го Хрис­та був вис­тав­ле­ний на ефек­то­ва­ний по­каз, щоб вра­жа­ти і без то­го враз­ливі та прий­нят­ливі мо­лоді душі сту­дентів ко­легії»).

Екстерєри та самохарактеристики представлені в творі дуже стисло, широкого вираження як засоби характеротворення не мають.

«Причепа»

Письменник широко використовує портретний засіб характеротворення і в цьому романі. Можемо це побачити на прикладі опису двох отців – Хведора і Мойсея. Автор змалював їх за принципом контрасту і показав, що протилежності дійсно притягуються. Пейзажі теж грають неабияку роль в характеротворенні. Візьмемо хоча б опис природи в 4 розділі твору, коли Ганна чекає Яся з роботи на обід (чудова природа контрастує з її пригніченим настроєм) або опис дивовижної природи Камяного, який робить захват і піднесений настрій Ганни і Яся ще виразнішим (підсилювальна функція). Автор часто використовує інтерєри для того, щоб охарактеризувати персонажа (опис покоїв по-новому обставлених покоїв Зосі характеризує її як відмінну від усього духовенства, горду полячку, а опис її квартири у жида говорить про її непохитний характер, можливість вуижити у будь-яких умовах лише, щоб відстояти свою думку. Нечуй-Левицький також використав діалоги для характеристики (між Хведором та Мойсеєм). Перехресна характеристика використана була автором тоді, коли Ясь характеризував Зосю, а вона – його.

Екстерєри та монологи використовуються автором рідко в цьому творі.

«Старосвітські батюшки і матушки»

Автор традиційно використав портрет. Наприклад, опис зовнішності Казанцева в 7 розділі або Гануша в 10-му. Автор використовує цей прийоом вміло, деталізує всі ознаки людини, дозволяє читачеві сприймати її так, нече вони знайомі кілька років. На початку твору ми бачимо багато пейзажів, що допомагають ввести читача в «курс справи». Використаний метод контрасту: чудові вільшаницькі краєвиди контрастують з жахливою подією – похороном Петра моссаковського.

Твір також багатий на інтерєри (опис церкви Онисиного батька, опис вільшаницької церкви, будинку Олесі). Ці інтерєри характеризують персонажів як добрих або поганих господарів. Перехресна характеристика: на початку твору громада характеризує Харитона, Онеся розповідає про Балабуху. Ця характеристика ще й дає нам можливість побачити ставлення особи, яка характеризує, до «характеризованого».


Українська поезія 70-90-х років ХІХ ст.

Для опрацювання рекомендуються твори І. Манжури, Я. Щоголіва, М. Старицького, П. Грабовського.

1. За кожним поетом розпишіть:

- назви поетичних збірок, дати їх виходу, окремо зазначте псевдонім П. Грабовського; чиїх упливів зазнав кожен із рекомендованих поетів, зазначте спільні впливи;

- як кожен із поетів був повязаний із Харковом.

Я. Щоголів

Творчість поета входить до двох збірок – «Ворскло» (1883 р., Харків), «Слобожанщина» (1898 р.).

Найбільший вплив на поета справила творчість Т.Г.Шевченка та твори українського фольклору. Також не можна проігнорувати незначні впливи російських класиків Пушкіна, Лермонтова, Жуковського. Щодо звязку з Харковом, то він очевидний, адже поет все своє життя провів у цьому місті. Навчався він у Харківському університеті на історико-філологічному факультеті (завершив навчання у 1848 році). Також поет належав до Харківськох школи романтиків.

І. Манжура

У 1889 р. в Петербурзі за сприяння Потебні вийшла єдина прижиттєва збірка поезій «Степові думи та співи». У 1893 р. ще кілька віршів поета були надруковані М. Сумцовим в «Києвській старині». Насправді поет уклав ще дві збірки – «Над Дніпром» та «Казки, приказки і таке інше», але надруковані вони були лише в 1930 р.

Найбільший вплив на Манжуру справив О.Потебня. Під час перебування у його оселі поет познйомився з величезною кількістю діячів мистецтва.

Звязок поета з Харковом простежується дуже легко, адже саме в цьому місті він ародився у 1851 році. Манжура навчався у Харківській гімназії та Харківському ветеренарному інституті, але з обох закладів був відрахований. У 1887 р. поет став членом Харківського історико-філологічного товариства.

М.Старицький

Перші твори письменника вийшли друком у 1865 р. в журналах «Нива», «Правда», «Зоря» під псевдонімом Гетьманець. У 1881 р. в Києві вийшла збірка власних поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи». Другу збірку поета після його смерті видала дочка – «Поезії М.Старицького 1861-1904».

Повязаний з Харковом поет тим, що навчався у Харківському університеті.

Великий вплив на фрмування поета справив М.Лисенко, а до написання поезій його підштовхнула творчість Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Лермонтова.

П.Грабовський

Павло Грабовський написав сім збірок: «Пролісок» (1894, Львів), «Твори Івана Сурика» (1894, Львів) – оригінальні твори, «З чужого поля» (1895, Львів) – переклади світовой поезії, «З півночі» (1896, Львів) – оригінальні поезії та переклади, «Доля» (1897, Львів), «Кобза» (1898) – оригінальні твори (надіслана Б.Грінченку і видана у Чернігові), «Хвиля» (1899, Російська імперія; 1941 – публікація в Україні). На засланні у 1889 р. П. Грабовський створив збірку оригінальних і перекладних творів «Перші струни», проте київська цензура не допустила її до друку, окремі вірші з неї у переробленому вигляді пізніше увійшлии до збірки «Пролісок». Була підготовлена ще одна збірка - "Песни Украины": переклад Грабовським російською мовою творів 43 українських поетів Східної та Західної України (так і не була надрукована за життя поета).

Грабовський зазнав впливів здебільшого зарубіжних поетів – Чернишевського, Державіна, Лермонтова, Жуковського, Пушкіна, Тютчева, Шеллі, Гете, Бернса, Байрона.

Псевдонім Грабовського – «Українець».

Звязки з Харковом: народився у Харківській області (с. Пушкарне), протягом 1879-1888 рр. навчався у Харківській духовній семінарії, пізніше працював коректором у харківській газеті.


Отже, кожен з поетів був так чи інакше повязаний із Харковом (якщо не народився в ньому, то навався або працював). Найбільшого впливу рекомендовані поети зазнали від російських класиків (О.Пушкіна, М.Лермонтова, Жуковського) та від невмирущого натхненника всієї української літератури Тараса Шевченка.


2. Розпишіть тематику рекомендованих творів: спочатку скомпонувавши за поезіями кожного автора, потім зробіть спільний висновок про перевагу (чи відсутність) того чи іншого аспекту в тематиці.

Яків Щоголів

- філософська тематика: «Зимній ранок», «Война», «Листопад», «Осінь»;

- історичне минуле України: «Хортиця», «Воля»;

- релігійно-духовна тематика: «Ікона», «Престол»;

- сирітство і бідність: «Похорони», «На могилі»;

- доля митця: «Лебідь», «Струни»;

- морально-дидактична: «До дітей», «Степ», «Судящий»;

- туга за Батьківщиною: «Діброва»;

- соціальна: «Бурлаки»;

- материнська доля: «Орел», «Неня»,

- тяжка доля селянина (робітника): «Завірюха»

- любовна тематика: «Пляц», «Тини».

В поезій Якова Щоголіва лунають в основному песимістичні ноти. Найбільше творів я виділила з філософською тематикою, де розглядаються питання самотності («Зимній ранок»), марності війни («Война»), минущості всього в житті («Осінь», «Листопад»).


Іван Манжура

- тема України: «До Дніпра»;

- тяжка доля селянина (робітника): «З заробітків», «На степу і у хаті»;

- філософська: «Розкіш доля», «Бурлакова могила», «Коли твою душу ...»,«Сіяльник»;

- соціальна: «Дума», «Остання ніч», «На добрій ниві»;

- морально-дидактична: «Нечесна»;

- доля митця: «Не треба мені ...», «Під час, коли ...», «Божевільний»;

- туга за рідними: «Сон»;

- релігійно-духовна: «Після грози», «Великдень»;

- історичного минулого України: «Степова дума».

В І.Манжури широко представлена філософська тематика, до якої я віднесла також вірш «Сіяльник», написаний на основі притчі. Також у творчості поета можна прослідкувати його зацікавлення проблемами селянства, найнужденнішої ланки населення.


І. Грабовський

- доля митця: «До парнасців», «Я не співець чудовної природи», «До сіячів», «У сні», «Поетам-українцям»;

- тяжка доля селянина (робітника): «Швачка», «Робітникові», «Куди подінусь я з нудьгою»;

- сирітство і бідність: «Сироти» (обидва твори);

- туга за Батьківщиною: «До України»;

- туга за рідними: «Сон»;

- соціальна: «Уперед»;

- материнська доля: «До матері»;

- філософська: «Людина есьм», «Легко сказати»;

- тема України: «Народові українському», «До українців».

Найширше у поетичній творчості поета представлена тематика, яка стосується призначення митця, долі поета. Грабовський наголошує на тому, що поет – це особлива людина, що вирізняється з-поміж інших і має особливе призначення. Вірш-маніфест «Я не співець чудовної природи» проголошує життєве кредо поета і є програмним для його творчості.


І. Старицький

- єдність словян: «До славян», «Славянська доля», «На прю!»,

- доля митця: «Забутливі люде», «Поету», «Коли засну навіки в домовині», «О вернись, моя музо»,

- релігійно-духовна: «Молитва» (О, Господи, пробач мої благання...), «Молитва» (Боже правий, милосердний...), «Молитва» (О, Отче наш...),

- тяжка доля селянина (робітника): «Ніч. У хаті зимно...», «Швачка»,

- тема України: «Нива», «До України»,

- соціальна: «Псалом», «Місто спить», «Ізнов нудьга», «Хай тепера рида», «Сумно і тьмяно», «Весна», «Борвій»,

- любовна: «Ждання», «На озері», «Болить моє серце», «Виклик»,

- філософська: «Тяжко, важко по світу...», «На страстях,» «Не спиться...», «Як урочисто тут» .«Всьому кінець».

- туга за Батьківщиною: «На ріднім попелищі».

У творчості Старицького широко відобразилась філософська тематика, що свідчить про зацікавлення поета реальними проблемами, які його оточуюють. Але разом з тим поет звертається і до філософських тем.


Як висновок, можна зазначити, що жоден з рекомендованих письменників не залишив осторонь філософської тематики – вони детально розглядають проблеми людського буття. Цікавим є також те, що жоден з поетів не залишив без уваги теми долі митця, що свідчить про актуальність цього питання в той час. Взагалі, більшість тем є спільними для письменників цього періоду.


3. Визначте, до я кого типу рефлексії відносяться рекомендовані поезії: спочатку скомпонуйте за поезіями кожного автора, потім зробіть спільний висновок для всіх поетів.

Яків Щоголів

- рефлективно-розповідна: Судящий, Тини, Пляц, Неня, На могилі, Орел, Бурлаки, Діброва, До дітей, Ікона, Хортиця;

- рефлективно-виражальна: Война, Престол, Лебідь, Завірюха, Струни, Воля;

- рефлективно-описова: Зимній ранок, Листопад, Похорони, Завірюха, Степ, Осінь.


І. Манжура

- рефлективно-розповідна: Остання ніч, Степова дума;

- рефлективно-виражальна: До Дніпра, Дума, Нечесна, Не треба мені..., На степу і у хаті, Під час, коли..., Коли твою душу..., Божевільний, Після грози, Сіяльник, Великдень;

- рефлективно-описова: З заробітків, Розкіш доля, Бурлакова могила, Сон, На добрій ниві.


І. Грабовський

- рефлективно-розповідна: Народові українському, Поетам-українцям, До українців, До парнасців, Робітникові, До матері, Сон;

- рефлективно-виражальна: До сіячів, Швачка, Сироти(обидва твори), До України, У сні, Уперед, Куди подінусь я з нудьгою, Людина єсьм, Легко сказати, Я не співець чудовної природи;


І. Старицький

- рефлективно-розповідна: Сумно і тьмяно, До України, До славян, Виклик;

- рефлективно-виражальна: Забутливі люде, На прю!, Молитва (О, Господи, пробач мої благання...), Молитва (Боже правий, милосердний...), Молитва (О, Отче наш...), Нива, Псалом, Ждання, Місто спить, Ізнов нудьга, Поету, Хай тепера рида, Тяжко, важко по світу, Коли засну навіки в домовині, Весна, На страстях, Борвій, Не спиться..., Болить моє серце, Як урочисто тут, О вернись, моя музо, Всьому кінець;

- рефлективно-описова: Швачка, На ріднім попелищі, На озері, Ніч. У хаті зимно..., Славянська доля.


Отже, спільним для всіх чотирьох поетів є те, що у їхній творчості переважають вірші рефлективно-виражальні, а описова рефлексія виражена найслабше (у Грабовського не виражена взагалі).


4. Визначте жанрову принадлежність рекомендованих творів: спочатку скомпонуйте поезії кожного автора, потім зробіть спільний висновок.

Яків Щоголів

Жанри рефлективно-описової лірики:

- пейзажна лірика: Зимній ранок, Листопад, Степ;

- ліричний нарис: Похорони, Завірюха, Осінь.

Жанри рефлективно-виражальної лірики:

- емфази: Война;

- філософські медитації: Престол, Воля;

- елегії: Лебідь;

- маніфест: Струни.

Жанри рефлективно-розповідної лірики:

- пісня: Хортиця, Діброва, Бурлаки, Орел, Тини;

- вірші-спогади: Пляц, На могилі, Ікона;

- послання: До дітей;

- розповідь: Неня;

- сатира: Судящий.

І. Манжура

Жанри рефлективно-описової лірики:

- пейзажна лірика: Розкіш доля;

- ліричні нариси: Сон, На добрій ниві;

- вірші-портрети: З заробітків, Бурлакова могила.

Жанри рефлективно-виражальної лірики:

- емфази: Після грози;

- філософські медитації: Сіяльник, Божевільний, Коли твою душу..., Нечесна, До Дніпра;

- елегії: Дума, Під час, коли..., Великдень;

- вірші-роздуми: Не требя мені..., На степу і у хаті.

Жанри рефлективно-розповідної лірики:

- пісня: Остання ніч;

- вірші-спогади: Степова дума;


І. Грабовський

Жанри рефлективно-виражальної лірики:

- емфази: До сіячів, Швачка, Сироти(обидва твори), Уперед (поезія-заклик), Людина єсьм;

- маніфести: Я не співець чудовної природи,

- елегії: У сні, Куди подінусь я з нудьгою;

- вірші-роздуми: Легко сказати..., До України.

Жанри рефлективно-розповідної лірики:

- вірші-спогади: Сон;

- послання: До парнасців, Робітникові, До матері, Народові українському, Поетам-українйям, До українців.

І. Старицький


Жанри рефлективно-описової лірики:

- пейзажна лірика: На озері;

- ліричний нарис: На ріднім попелищі, Ніч. У хаті зимно..., Славянська доля;

- вірші-портрети: Швачка

Жанри рефлективно-виражальної лірики:

- емфази: На прю(вірш заклик), Нива, Псалом, Ждання, Місто спить, Поету, Хай тепера рида, Борвій, О вернись, моя музо;

- філософські медитації: Забутливі люде, Весна, На страстях;

- елегії: Ізнов нудьга, Тяжко, важко по світу..., Коли засну навіки в домовині, Не спиться..., Болить моє серце, Як урочисто тут, Всьому кінець;

- молитви: Молитва (О, Господи, пробач мої благання...), Молитва (Боже правий, милосердний...), Молитва (О, Отче наш...).

Жанри рефлективно-розповідної лірики:

- пісня: Виклик;

- послання: До словян, До України;

- розповідь: Сумно і тьмяно.

У рекомендованих поетів використано найбільше жанрів виражальної рефлексії. Це філософські медитації, елегії, емфази, вірші-роздуми, маніфести, оскільки письменники часто звертаються до осмислення філософських проблем.


Висновок: у поезіях поетів пошевченківського періоду можна помітити багато спільних рис. Щодо тематики – превалювання філософської, визначення долі митця та соціальної. Також вони не залишили осторонь тему України та її історичного минулого. Можливо, це зумовлено історичними умовами, які вимагали переосмислення вічних питань, пошуків свого «я» та захисту селян та робітників від тяжкого життя. Якщо звернути увагу на те, які рефлексії використовували рекомендовані поети, знову побачимо збіг – всі надають перевагу виражальній. Найпоширеніші жанри – поезії-емфази, елегії, медитації, в рамках яких поет може вільно роздумувати над важливими філософським проблемами.


5. У рекомендованих творах визначте образи-символи: міфологічні, фольклорні, біблійні. Назвіть найбільше використовувані образи-символи, чому саме ним надана перевага?

В творах поетів перевага надається фольклорним образам-символам. Можливо, це через вплив на творчість поетів творчості Шевченка, а, можливо через прагнення письменників бути ближчими до народу, користуватися його духовним надбанням.

Фольклорні образи-символи:

  • квітка папороті, чорти («Ніч на Івана Купала»),

  • червоно-золотий півник («Климентові млини»),

  • лебідь білокрилий («Лебідь»),

  • вітри буйнії («Діброва»),

  • орел, мати, що дожидає сина («Орел»),

  • козак, козацький кінь («Воля»),

  • сіяльник («Сіяльник»),

  • Україна-ненька («До України»),

  • Річеньки криваві, могилки високі, щастя й доля («Славянська доля»),

  • кохана сизокрила («Забутливі люде»),

  • скрутонька-журба («Ніч...»),

  • чорнії думи («Не спиться»),

  • тернистий шлях («Всьому кінець»).

Також письменники використовують поодинокі релігійні образи-символи в поезіях релігійно-духовної тематики:

  • Владика, Христос-Бог («Не спиться...»),

  • Голгота, Бог («На страстях»),

  • Діва, Богородиця, Мати Божа Пресвята («Псалом»).

Двічі використовуються міфологічні образи – паргас і муза.


6. Чи є серед рекомендованих творів такі, що не відносяться до власне лірики? Якщо є, назвіть їх та їх ознаки, прокоментуйте на прикладах.

Твори Я.Щоголіва «Ніч на Івана Купала» та «Климентові млини» не можна віднести до лірики, адже вони мають сюжет і невеличкі висновки. Їх можна віднести до ліро-епосу, а, конкретніше, до балад. Жанровими ознаками цих балад є: напружений фантастичний сюжет (персонаж у стикається з різними демонічними істотами), присутнє звернення до фольклору та традиційних народних уявлень, розв’язка балад раптова та несподівана. Балади письменника подібні за тематикою, проблематикою, сюжетом. Спільною темою прагнення людини швидко збагатіти не докладаючи зусиль. Переважає морально-етичний рівень проблематики, філософська проблематика проявляється у боротьбі між добром і злом,питанні гріха і його спокути. Щодо соціальної проблематики, то вона наявна лише у баладі «Ніч на Івана Купала» (нерівність Гриця і Марусі). Обидві балади закінчуются покаранням людини, яка ризикнула піти на контакт з нечистю, не думаючи про наслідки.





Додати документ в свій блог або на сайт
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:

схожі:

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconТема: «І. Нечуй-Левицький І. Повість «Князь Єремія Вишневецький»

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconДодаткова література для читання
Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», “Дві московки”, “Хмари”, “Над Чорним морем”, “Князь Єремія Вишневецький”

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconУкраїнська література
Повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» — зра­зок реалістичної соціально-побутової повісті

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconІвана Семеновича Нечуя-Левицького

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» icon«Творчість І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного» І варіант

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconТести для тематичного контролю творчість І. С. Нечуя-Левицького. Повість «Кайдашева сім’я»

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconТематика творів Івана Нечуя-Левицького. Короткий зміст творів

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconІван Нечуй-Левицький співець Надросся Особливості зображення українського села у повістях І. Нечуя-Левицького Опис природи у повісті „Микола Джеря”

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» icon№ Проза 70 90-х років XІX століття 10 год
Тематична – 3; напам’ять – 2; контрольний твір – 2 (класний, домашній); рм – 2; позакласне читання – 1; література рідного краю 1;...

Українська проза 70-90-х років ХІХ ст. Для самостійного опрацювання пропонуються твори І. Нечуя-Левицького «Причепа», «Старосвітські батюшки І матушки», «Князь Єремія Вишневецький» iconПетро Панч новеліст, повістяр І романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життє

Додайте кнопку на своєму сайті:
Навчання


База даних захищена авторським правом ©ucheba-ua 2000-2013
звернутися до адміністрації | правовласникам | користувачам
ucheba-ua.com